Навіть якщо ти бігаєш зовсім небагато, а сам процес не можна охарактеризувати, як регулярний, то все одно дуже висока ймовірність, що рано чи пізно в твоїй голові появиться думка про марафон. Можливо, під час стандартної трикілометрової пробіжки тобі стане цікаво «а як довго я зможу бігти?», можливо, хтось із твоїх друзів чи знайомих з захопленням розкаже про свій досвід, і це не даватиме спокою, чи може просто ти поставиш собі це за ціль, як новий виклик самому собі, як один із способів розмалювати свій біг новими фарбами.

Скільки я себе пам’ятаю, то думка про марафон була завжди зі мною. Звичайно, раніше, коли в Україні навіть не було марафонських забігів, це все носило характер «а може колись». Як і багато з чим у нашому житті, це «колись» так ніколи і не настане, якщо ми для цього нічого не будемо робити, і багато наших мрій так і залишаться мріями, приправлені приреченими «таке життя». Але і бездумно, або краще написати «тупо» так як було це в мене три роки тому гнатися за своєю мрією-марафоном також не варто. Це може обійтися нам аж занадто дорого…

Останні кілька років я більш-менш регулярно бігав щоранку на річку, але ніколи не займався за якимось тренувальними програмами і, тим більше, не приймав участь в бігових заходах, за винятком пішохідно-бігових Горгани Рейс и Доброволець. І все-таки на початку 2015 року на пробіжках ми все частіше піднімали питання про марафон. Мій напарник, Валерій Макарук, був налаштований бігти осінній Київський Марафон-2015, а я ще довго думав, чи воно мені треба. Пригадую, навіть на Карпатія Трейл-2015 київські учасники трохи здивувалися з нашої ідеї бігти в Києві по не дуже зручному маршруту, місцями навіть поруч з автотранспортом. Саме такі негативні моменти відмічали учасники попередніх марафонів. Але на той час ще нічого не було відомо про маршрут 2015-го року, тому остаточне рішення про участь в марафоні я вирішив приймати після відкриття реєстрації.

Відносно пізня поява інформації про марафон принесла більше позитивних моментів, серед яких були новий маршрут з цікавими об’єктами. В порівнянні з попередніми роками обіцяли забрати автотранспорт. А от з київськими пагорбами, зрозуміло, нічого не зробиш, а це для новачків, та і не тільки, дуже вагомий фактор на дистанції. Та все ж мені дуже хотілося свій перший марафон пробігти в Україні, а те, що це могло статися в столиці нашої країни додавало якогось символізму.

Маршрут Київського Марафону

Схема марафону

Ну і медалька – вона виглядала круто, і в голові відразу почали промальовуватись картини, як дістаю її серед великої купи медалей, і з гордістю промовляю: «Це перша!».

Медаль на Київському Марафоні-2015

Але щоб ці мрії стали реальністю, потрібно було уникнути помилок минулого. Одна з основних – недостатній рівень підготовки. Аби зробити цей процес більш-менш системним, я розпочав з теоретичних основ. Ще на початку року я плутався між поняттями аеробний і анаеробний, практично нічого не знав про роботу сердечно-судинної системи, про взаємозв’язки в опорно-руховому апараті, ЧССи, про темпові, інтервальні, відновлюючи тренування, про існування глікемічного індексу продуктів, не розумів чим дорожчі кросівки відрізняються від дешевших і багато-багато чого іншого. Але, читаючи спеціалізовану літературу, статті, переглядаючи семінари, мені вдалося не тільки закрити багато білих плям, але і хоч трохи систематизувати весь цей об’єм.

Ще потрібно було придумати чи скласти щось схоже на тренувальний план. Для таких початківців-любителів без тренерів зручним варіантом мені видалась книга Пит Фитзингер, Скотт Дуглас «Бег по шоссе для серьезных бегунов. Дистанция от 5км до марафона». Звичайно, до «серйозних» бігунів я себе не відносив, але це виглядало не так «професійно», як «От 800 метров до марафона» Джека Дэниелса, але і серйозніше «Ваш первый марафон. Как финишировать с улыбкой» Грете Вайтц, Глория Авербух. Хоча я і готувався до першого марафону, але чомусь не хотілося відносити себе до повних новачків.

Книжка прочитана, план складений, навіть щось пробую робити по ньому, хоча й далеко не все вдається вписати в реальне життя, де крім бігу є багато інших занять і обов’язків. Основна ставка була зроблена на довгі забіги на вихідних, і саме їх я намагався не пропускати, так як перед першим марафоном потрібно було натренувати витривалість, а вже потім, якщо буде бажання, думати про покращення часу. Найдовшою виявилась пробіжка за 3 тижні до старту 32+км, відчуттями після якої я лишився задоволений, хоча і розумів, що сам марафон мав би тільки розпочатися після кількох кілометрів.

До столиці ми виїхали на ніч в п’ятницю потягом. Підтримувати мене на перший марафон поїхали дружина і діти, які також були зареєстровані на дитячі забіги. А повна наша компанія ще складалася, звичайно, з Валери, який теж біг марафон, Каті, яка планувала здолати марафонську дистанцію в естафеті 2х21.1. Також знали, що марафон планує бігти і ще один учасник нашої команди 100Хід – Демчук Дмитро, з яким ми зустрілися вже на EXPO в суботу.

Катя позує перед камерами в офіційній футболці марафону. Фото організаторів

Катя позує перед камерами в офіційній футболці марафону. Фото організаторів

Щодо самої перед марафонської виставки, то такому провінціалу як я вона сподобалась. Без досвіду участі на більш масових марафонів, мене приємно порадували і київські кілька десятків тематичних столиків. Забравши без проблем стартовий пакет, ми розмістилися у відпочинковій зоні, поруч з якої находилась база Saucony. Саме цьому місцю і дісталося від нас найбільше уваги. Ми всі по черзі побігали на їх доріжці, заміряли рівень пронації, я навіть трохи познайомився з їхньою лінійкою кросівок, і купив легеньку вітровку. Біля спортивного харчування не встояв, і таки вирішив щось спробувати. Так як перед чи під час марафону експериментувати з їжею не хотілось, то вирішив взяти щось відновлююче. Трохи дивно виглядала «паста-паті», на якій порція тої самої пасти була в районі 80 грн. Поки ми гуляли, а найменший з наших навіть встиг поспати на кріслах-мішках, дехто приймав участь у фітнес-конкурсах. Найбільших успіхів в цьому досягла Катя, якій ввечері прийшлось ще раз їхати на ЕКСПО, щоб забрати кросівки.

А такий стартовий номер мені випав на перший марафон

А такий стартовий номер мені випав на перший марафон

В другій половині суботнього дня ми вирішили не перевтомлюватись і обмежились короткою прогулянкою на Подолі і зустріччю з київськими друзями. Не обійшовся без друзів і вечір – в гості до нас завітало половини Трембіти в особі Ореста, який приїхав на байку привітати своїх колишніх «суперників» по «Горганах» і наступного дня.

Ранок. Невеличка розминка, неспішний і легкий сніданок, метро, в якому хоч і не дуже масово, але зустрічаються марафонці, і трохи менше ніж за годину до старту, ми вже були на Майдані. Переодягнувшись, зустрілись з групою підтримки, зробили передстартове фото, і пішли займати місця в стартовому коридорі. При реєстрації я не вказав запланований час, тому отримав стартовий номер з часом 4:30, у Валери був час 3:45, і саме на нього ми і планували бігти разом.

В передчутті старту

В передчутті старту

Я увійшов у власний коридор, але без проблем дістався до свого друга, і вже разом ми чекали на старт. Основне завдання на марафон в нас було фінішувати з хорошим самопочуттям, так як нікому з нас не хотілося повторення білоцерківської історії. Особисто я думав, що не дуже хвилююся, але мій пульс ще до початку бігу говорив про інше, тож я до самого старту не знав, як воно буде цього разу.

Тактика у нас була простою – не піддаватися на стартову ейфорію бігунів і намагатися триматися темпу 5:00, цього було достатньої для нашого цільового часу, плюс давало кілька хвилин на пагорби, харчування і інші непередбачувано-можливі зупинки. Неспішний темп на стартовому підйомі, але зовсім скоро ми виходимо на цільовий темп, в якому починаємо випереджати учасників. Першу частину забігу постійно спілкуємось, обговорюємо місця, біля яких пробігаємо, спостерігаємо за іншими учасниками, радіємо приємному дощику, який освіжає повітря і дещо охолоджує наші тіла. На 10-му км на ходу беремо воду і робимо кілька ковтків, потрохи будемо пити і на всіх наступних пунктах підживлення, які будуть спочатку кожні 5 км, а пізніше вода буде кожні 2,5 кілометра.

Офіційне фото змагань, яке можна було знайти на Facebook по своєму стартовому номері

Офіційне фото змагань, яке можна було знайти на Facebook по своєму стартовому номері

До позитивних моментів першої половини марафону ще варто віднести невелику кількість поворотів – ти бачиш на сотні метрів в різні сторони, і біжиш, біжиш, біжиш. Таке враження, що ніхто тебе не сковує, не обмежує твої рухи і думки. В горах це відчувається ще більше… Намагаємось посмішками і оплесками дякувати волонтерам і вболівальникам, які зібралися на дистанції, щоб підтримати і зарядити бігунів. Радіємо, коли потрапляємо в зону впливу музичних гуртів, від яких також заряджаємось частинкою енергії. І, звичайно, намагаємось не пропускати Power Up’ів, які дійсно допомагають, і навіть спробували скористатись телепортом на фініш, але щось не спрацював.

Музична підтримка на дистанції. Фото організаторів

Музична підтримка на дистанції. Фото організаторів

Відмітка півмарафону була на Майдані Незалежності на місці старту, і сюди ми дісталися відносно свіжими і без жодних неприємних пригод. Годинник показував час 1:43 – непогано, як для нашого плану. Тут ми вже вперше набрали бананів, і продовжували це робити на всіх наступних пунктах харчування, і банани були єдине, що ми вживали, окрім води. Жодного разу на пунктах ми не зупинялися, і під кінець вже навчилися вправно пити воду із стаканчиків і набирати банани, поїдання яких було теж важливою складовою для нашого часопроведення. Але тут ще до втоми додалися складне покриття з нерівної бруківк, багато різних поворотів, які ще більше закручували голову навіть GPS одного разу не витримав і здався, ну і пагорби також ніхто не відміняв. Але ми і далі посміхалися і дуже приємно було чути зі сторони, що ми ще гарно виглядаємо порівняно з елітою, яка серйозна прогналася тут раніше. Хоча говорити хотілося все менше, і я шукав способи, чим зайняти голову. Пригадую, як непросто було в такому стані проводити математичні розрахунки, аби дізнатися, з яким часом ми фінішуємо з таким темпом. Полегшення настало після 32-го км, коли все ж таки вдалося порахувати час для відстані 10 км при темпі 5 хвилин на км :)

На другій половині дистанції було вже більше людей, які переходили на крок, особливо на підйомах. Ми ж трималися, хай навіть одного разу пейс на кілька секунд впав до 6хв/км, але все ж таки вибігли. А от підступність мене чекала якраз на спуску. Складні марафонські 35-36 кілометри випали на затяжний пологий спуск на бульварі Шевченка і проспекті Перемоги і саме цей відрізок GPS зафіксував найвищий пейс – 4:30. Біглося так добре, що після розвороту на Перемоги якось забулося, що ми вже біжимо вгору. І далі біглося легко, хоча я і розумів, що на останній ділянці марафону я можу поплатитись за таку швидкість на підйомі. Вистачило мене до Олімпійського, де вже була позначка 40 кілометрів. Валера мав ще багато сили і бажання, і продовжив тримати темп, а я, відпустивши його, значно сповільнившись, вирішив трохи відпочити. До фінішу лишалося 2 км, а час забігу тільки перетнув позначку 3:15, і я розумів, що навіть в повільному темпі я зможу на першому ж марафоні вибігти з 3:30, тому вирішив не заганятися, так як про ціль «хороше самопочуття на фініші» я теж не забував.

Цей відрізок був дійсно найскладніший, хоча я б і не сказав, що бігти було надто критично. По тому, як мене підбадьорювали глядачі, я розумів, що зі сторони виглядаю трохи кепсько. Незважаючи на це, на Хрещатику я знайшов в собі сили прискоритись, хоча фактично я тільки вийшов на свій середній марафонський темп. І ось він фініш! Мою спину накриває ізофілія, шию – медаль, руки – пакет з фруктами, а все тіло – гордість, що я це зробив. На фініші мене чекає мій друг, і ми знову разом продовжуємо наш шлях, цього разу до столів з апельсинами і яблуками, бананів поки не дуже хочеться.

Після фінішу лишилися сили не тільки стояти, але і тримати медалі

Після фінішу лишилися сили не тільки стояти, але і тримати медалі

На 100-метровий забіг сина я вже не встиг, а от як фінішує дочка на 500 метрів я бачив. Діти були дуже щасливі отримати свої перші справжні бігові медалі.

А цій медалі 3-річного малюка навіть «заздрив» бронзовий призер марафону і учасник чемпіонату світу з 100-кілометрового бігу – Павло Степаненко

А цій медалі 3-річного малюка навіть «заздрив» бронзовий призер марафону і учасник чемпіонату світу з 100-кілометрового бігу – Павло Степаненко

Згідно інформації на офіційному сайті, на основній дистанції Шостого Київського міжнародного марафону Wizz Air Kyiv City Marathon було 505 осіб (всі дистанції зібрали 3800 учасників з 38 країн).. Я фінішував з чистим часом 3:28:11 і в загальному списку зайняв 62 місце. Валера, завдяки фінішному прискоренню з часом 3:25:09 зайняв 47 місце. Київський марафон не можна назвати швидким, про що свідчать і результати переможців. Так серед чоловіків кращим був Євген Глива з часом 2:32:38, а кращий час серед жінок показала Яна Куликова – 3:32:38. Звичайно, я дуже задоволений своїм результатом на першому марафоні, як часом, за який я пробіг, так і самопочуттям, з яким я фінішував. Після цієї марафонської спроби бажання і далі бігати зовсім не пропало.

Більше того, воно тільки підсилилось, особливо після цікавих розмов того вечора в купе потяга Київ – Ковель в компанії з нашими ультрамарафонцями-земляками – Олександром Головницьким і Павлом Степаненком.

Три відомих українських ультрамарафонців ведуть між собою боротьбу на Київському Марафоні-2015. Фото організаторів

Три відомих українських ультрамарафонців ведуть між собою боротьбу на Київському Марафоні-2015. Фото організаторів

Хлопці дуже багато розказували цікавого про свої подорожі на змагання, про тренувальний процес, про те, як в нашій країні живеться збірникам з ультрамарафонського бігу. Вони з задоволенням передавали таким початківцям як ми свій багатий біговий досвід і любов до улюбленої справи. І хоча в найближчих планах в мене немає бігу на 100 км, але я з превеликим задоволенням і вдячністю поглинав об’єм корисної і цікавої інформації.

А от що про Київський Марафон-2015 говорять інші учасники

І вже через день я знову відправився на свої звичні ранкові пробіжки, які разом з купанням в прохолодній воді сприяють кращому відновленню. А відновлюватись є до чого – вже через два тижні в мене запланований перший мій півмарафон, і місцем старту обрано тепле місто Івано-Франківськ.

tursep

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.