Ще перед поїздкою на Київський Півмарафон 2016 року я собі уявляв, як буду починати звіт з забігу словами, наскільки важливо вміти бігати не тільки на рекорди, але і повільно, коли це потрібно. Але вже під час забігу з кожним пройденим кілометром все сильнішим ставало переконання, що основне завдання чекає провал. Дуже і дуже непросто триматися темпу 4:30 (а саме на такий я націлювався), коли поруч з тобою тисячі бігунів, ти бачиш перед собою дорогу, а підтримка вболівальників тільки підвищує рівень збудженості. Вже після забігу, аналізуючи основні причини свого «фейлу», я прийшов до висновку, що найбільша вина в цьому саме вболівальників. Ну не міг я собі дозволити аж так сильно халявити, і обманювати вболівальників, які недільного ранку залишили свої справи, і прийшли підтримати всіх нас своїми словами, плакатами і оплесками. Напевно, десь підсвідомо згадувались футбольні матчі, коли ти щиро вболіваєш, а гравцям якось байдуже до того всього, і вони просто-напросто відбувають номер…

На свій третій півмарафон я, в компанії з моїми біговими друзями Валєрою та Катьою, виїхали з Луцька в суботу ввечері київським потягом. Приємно, що організатори пішли на зустріч, і дозволили забрати стартові пакети в день забігу. Шкода, що при такому режимі ми пропустили EXPO, але і плюсів в такому форматі теж вистачає. Столиця недільного ранку зустріла нас дощем, але ми вирішили діяти за планом, і вже трохи менше як за годину були на Трухановому острові, де серед великої купи рибаків шукали місце для ранкового купання. Після водних процедур настрій ще більше покращився – відчувалась приємна ранкова прохолода, з-поміж хмар почало проглядатись сонечко, а за півтора години нас чекав наймасовіший весняний забіг України.

Під час фото бачив, що фотоапарат трохи нахилиний, сам нахилився в протилежний бік, аби вирівняти становище :)

В марафонське містечко ми прибули, коли життя в ньому тільки зароджувалось, і бігуни тільки почали появлятись на Контрактовій площі. Ми без проблем забрали стартові пакети, переговорили з Ігорем, який також приїхав з Луцька бігти півмарафон, почали гуляти містечком. Аби трохи з користю використати час, вирішуємо підкріпитися в Пузатій Хаті, з вікон якої споглядаємо, як площа наповнюється яскравими різнокольоровими фарбами задоволених бігунів. А тим часом хмари геть повтікали з київського неба, і підвищенню температури на площі сприяло не лише наближення старту, а й весняне сонце.

Не дуже схоже на перші метри забігу, але фото подобається, то буде на початку :)

Поки основна частину бігунів розминалась на площі, ми тільки прямували в палатки перевдягатися. В червоний стартовий коридор, де зібралися найсильніші бігуни, ми потрапили за 6 хвилин до старту. Звичайно, цілі прориватися не передню лінію в нас не було (тоді ще ми дотримувалися свого плану бігти нешвидко), тому ми спокійно зайняли місце в кінці натовпу нашого коридору. Але ми були не самими пізніми учасниками, і на момент стартового вистрілу натовп накрив нас з усіх сторін. Незважаючи на те, що перебували ми в швидкісному коридорі, перші десятки метрів натовп рухався дуже повільно. Нас радував той факт, що час нам зовсім неважливий, і ми задоволено розглядаємо бігунів, і вболівальників, які зібралися всіх нас підтримувати.

Вже трохи починаємо втікати від натовпу

Вибігши з тунелю, почали обговорювати групу бігунів, яка зібралася біля пейсмейкерів на 1:30. Особисто мені не дуже подобається бігти поряд з пейсмейкерами. По-перше, якось дуже важко довірити незнайомій людині хід ведення забігу, краще вже покладатися на GPS, який хоча і не ідеальний, але звички його вже добре знайомі. По-друге, у випадку групи навколо пейсмейкера, не подобається проходження пунктів підживлення. Багато з бігунів вважає за нормальним (навіть якщо перед ним нікого немає) брати перший же стаканчик з водою, і тут же зупинятись, аби попити. А якщо таких людей кілька? А кілька десятків? Червоні кульки з 1:30 ми нагнали саме перед позначкою 5км, де розливали воду, і саме хаос і непередбачувані дії деяких бігунів підказували нам, що потрібно шукати для себе більше простору.

Тут то вже взагалі багато місця

Вже на 6-му кілометрі забігу ми випередили пейсмейкерів, і в голові відразу почали крутитись думки: «а чи потрібно воно?», «а як я себе буду почувати через тиждень?», «чи не зіпсує оце короткочасне задоволення досягнення більш довгострокової мети?». Я знав, що відповіді на ці питання зможу отримати не раніше неділі 24-го числа, а єдиний аргумент, яким я спробував себе втішити в Києві, була фраза «зупинюсь, як тільки-но буду відчувати хоч якийсь дискомфорт». А саме задоволення від бігу тоді не здавалося чимось короткостроковим чи забороненим – ти бачиш дорогу, ти чуєш натовп навколо, і ти заряджаєшся енергією від простягнутих тобі назустріч рук. Після забігу Валєра скаже, що це мабуть перший офіційний забіг, на якому я його не стримував і не казав гальмувати. Хоча ми і скидали трохи темп, коли на тих радощах вибігали з 4:00 хв/км.

Під час забігу вдосконалював навики пиття зі стаканчиків на ходу. Зі сторони виглядає кумедно

Після розвороту на Набережній перед 5км бігти стало трохи легше, так як сонце вже не сліпило в очі, а підступно кидалося своїм промінням в спину. Але особисто для мене найтяжчою на маршруті була ділянка перед Московським мостом. На Набережно-Рибальскій взагалі не було вболівальників, але не тиша дошкуляла там найбільше. Автомобільний рух був перекритий лише на нашому напрямку, в той час як на зустрічних смугах продовжував рухатись транспорт. Відсутність вболівальників, важке повітря, неприємний для вух транспортний гул, і все це під палючим весняним сонцем. Московський міст зустріли з великим задоволенням, так як там ми повертали на Труханів острів – справжню бігову оазу посеред столиці.

Для бейсболочних ми виділили лівий ряд, для безбейсболочних – правий

А тут ми вже знову ожили, розговорилися, і вкотре почали відмічати наскільки комфортніше бігати в природніх умовах, в порівнянні з вулицями міста, нехай і наповненими вболівальниками. Ще вологий від ранкового дощу асфальт, затінок від дерев, відсутність будь-якого транспорту, і запах хвойних дерев – це те, що завжди додає сили, і допомагає забувати про втому, і кілометри, які ще лишилися. Не змогли нас залякати своїми страшилками про пішохідний міст і пара бігунів, які сіли на острові нам на хвіст. Так, сам підйом виглядав цікаво, але сил було достатньо, аби справитись з цим випробуванням. А вже в кінці моста всіх, хто сюди дістався, чекала гаряча підтримка від палких дівчат. На жаль без фото групи, так як дещо провокаційні плакати не проходять цензуру сайту :)

При можливості завжди намагалися дякувати вболівальникам і волонтерам

На відмітці 19-го км вкотре піймав себе на думці, що якось надто швидко проходить забіг. Швидко не в розумінні високих швидкостей, а його швидкого закінчення. Все-таки коли біжиш не на максимальних для цієї дистанції швидкостях, то навіть на фініші лишається відчуття недосказаності, недопрацювання, і хочеться якогось продовження. Проте, такий «режим» має і свої переваги. Якщо восени на Хрещатику на останніх метрах свого першого марафону я добігав і терпів, не міг насолоджуватись підтримкою вболівальників, то цього разу було дуже приємно і радісно адекватно сприймати ситуацію. Просто неймовірно виглядав живий коридор перед фінішною аркою! Я по максимуму намагався розтягнути фінішну пряму, аби бачити по обидві сторони усміхнені обличчя незнайомих людей, аби чути їхні вигуки і оплески. Я так захопився, що навіть пропустив фінішний ривок свого напарника :) І хоча перед аркою встигаю набрати темп менше 3:00 хв/км а під час бігу Валєра жартував, що ми ще так будемо бігти, це прискорення лишило мене позаду мого напарника, хоча і дало змогу зрозуміти, що на дистанції я виклався не на максимум, і сили ще лишилися.

А це вже десь ближче до фінішу

На фініші, крім медалі, водички, двох пакетів фінішера нас ще чекала велика гора апельсинів. Мені дуже подобається отой стан після якісного тренування, коли ти зголоднів, і в тебе є доступ до смачної і корисної їжі. Ми довго їли, спілкувалися з іншими бігунами, знову їли апельсини, а потім ще трохи їли апельсини. Забравши з камер схову речі, і ввімкнувши телефон, був приємно здивований, що вже прийшла смс з офіційним часом забігу.

Чомусь на післяфінішних фото Валєра зажди більш задоволений

За весь забіг я практично взагалі не думав про час, на який я пробіжу. Те, що ми були попереду пейсів на 1:30, дало зрозуміти, що ми вибігаємо з півтора години, але мені вистачило адекватності не подумати прискоритись раніше, аби обновити рекорд на півмарафоні. В підсумку, Нова Пошта Київ Халф Марафон я пробіг з чистим часом 1:26:56 а фінішне прискорення таки розміняло 27-му хвилину і це лише 33 секунди гірше мого рекорду, встановленого в кінці минулого року на Йолі-2015. Чи міг я вже в Київі обновити рекорд? Думаю, що так. Реально було вибігати навіть з 1:25, але я не забував про Варшаву, яка для мене набагато важливіша обновлення півмарафонського рекорду вже зараз. Цього року в Києві на основний забіг було зареєстровано майже 2400 бігунів, а в фінішному протоколі – 1960 учасників. Моє місце в середині першої сотні виглядає не так вже й погано. Щодо лідера, то перемогу Тарас Сало здобув з результатом 1:04:39. В мене відставання більш як на 22 хвилини :)

Шматочок сторінки з офіційними результатами

Nova Poshta Kyiv Half Marathon-2016 став для мене третім успішним офіційним півмарафоном, і в мою колекцію бігових медалей відправляється ось така красуня з Києво-Могилянською академією.

npkhm16-medal

Дуже подобаються медалі від Run Ukraine – оригінальні і дуже якісно виготовлені

Дочекавшись церемонії нагородження, ми знову відправились на Дніпро купатися і грітися на сонечку. Так, коли тобі вже не треба бігти асфальтом, а просто сидіти поблизу водойми, то сонце дійсно приємне. Не менш приємною виявилась і трава на Співочому Полі, а потім і в Гідропарку, де ми сиділи, лежали, говорили. Цікаво було серед натовпу перехожих відмічати бігунів, які видавали себе або свіженькими медальками, або ж білими наплічниками з символікою Київського півмарафону 2016 року. Приємно було зустрітися зі старими друзями, як з біговими (привіт, Орест), так і тими, хто тільки планує почати бігати.

А вже через тиждень на нас чекає нова подорож – ORLEN Warsaw Marathon. Просто чудово, що всій нашій біговій компанії, хто планував їхати в Варшаву, вдалося вирішити всі бюрократичні питання, і в столиці Польщі самотньо не буде.

tursep

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.

4 коментаря

за хронологією
за рейтингом спочатку нові за хронологією
1

Сергій, класна розповідь! І чудовий результат, радий твоєму прогресу і досягненнях у твоєму хоббі! 😉
Welcome to Kyiv any time!

2

Дякую, дуже приємно :) А щодо прогресу... так, на тренуваннях буває тяжку, і не раз приходиться жаліти, що зв'язався з бігом, але дуже приємно, що це все не дарма...
Може вже скоро і в інше місто будеш запрошувати 😉

3

Чудовий результат і не менш чудова розповідь :)
Намагався знайти тебе біля старту і привітатися, але натовп був чималий.

З нетерпінням чекаю на репортаж в Варшави.

4

Дякую! Та ми пізно вже були на старті, хоча і розглядався по сторонам, але шанси зустріти в такому натовпі дійсно примарні. Переглядав трохи відео з півмарафону, то дуже вразив старт - люди бігли і бігли, хоча здавалося, що "тільки" 2000+ учасників.
Сподіваюсь, розповідь буде позитивною :)