Якщо рішення про участь у минулорічних Горганах Рейс ми приймали на п’яну голову спонтанно, то цього року, ми вже більш свідомо і навіть з нетерпінням чекали відкриття реєстрації. На різних змаганнях організатори по-різному заохочують учасників до ранньої реєстрації і в «Горганах» до цього, як на мене, підійшли дуже креативно. Окрім меншої суми за ранню реєстрацію, перша сотня щасливчиків, які проплачують свою участь в змаганнях, отримують звання переможців Шкарпеткових перегонів, і нагороджуються технологічними чеськими шкарпетками фірми Lasting. І це в додачу до мультифункціональної пов’язки-бафф. Вже навіть після реєстрації почуваєш себе щасливчиком, в руках якого опинився виграшний лотерейний квиток.

Що стосується складу нашої команди, то після переможного Добровольця-2015 було вирішено коней на переправі не міняти, і крім мене і нашого капітана Валери з нами ще планував їхати Діма, а КМС з орієнтування в такій справі ой який цінний кадр. Наша Катруся щось довго вирішувала, їде вона чи ні, тому попередньо наша команда знову налічувала трійко любителів пригод. І треба було такому статися, що відразу після реєстрації в списку ми опинилися поруч із знайомими Трембітами, які цього року назвалися ТреМБіти до БоЮ. Стало зрозуміло, наша зустріч неминуча і цього року, хоча якось особливим чином про це не домовлялися.

В 2015 році на Горгани Рейс зібралась отака компанія. Фото організаторів

В 2015 році на Горгани Рейс зібралась отака компанія. Фото організаторів

Цього року місце старту також було вибрано чудово – зручний доїзд на авто, величезна галявина для наметів і парковування, поруч річка з прохолодною водою, в якій можна буде трохи відмочити ноги після цікавої і довгої прогулянки. Щоправда, цей район вже не був таким незнайомим, так як бували тут і раніше, але це зовсім не варто сприймати як негативний фактор.

Кінець червня, і ми знову в дорозі. Окрім нашої команди в авто з нами поїхали Катя і Оля, які не давали нам слухати Тартака нудьгувати і частину дороги ми провели в роздумах, щодо формування нашої команди. Попередньо була ідея, що Катя вливається в 100Хід, а Оля просто погуляє по горах, але під час наших захопливих розмов про минулорічні змагання, Оля вирішила, що також не проти прийняти участь. Тож було прийнято рішення створити жіночу команду і назвати її Артеміда. На наші вмовляння змінити назву дівчата не повелися, так як в них були свої власні асоціації з цим словом :)

Вранці, отримавши стартові пакети з баффами, на яких цього року була надрукована карта місцевості перегонів, шкарпетки і мапу, з позначеними контрольними пунктами і описами-легендами кожного, ми почали підготовку. Варто відмітити професійний підхід організаторів, який з кожним роком приносить різного роду дуже корисні нововведення. От і цього року було дуже зручно отримати надруковану карту району з позначеними контрольними пунктами. Щоправда, після ознайомлення з розташування КП і прокладанням маршруту якось кидалась в очі попсовість запланованих місць. Парочка популярних серед матрацників водоспадів, дороги через населенні пункти, стежки по туристичним маршрутам – все це ще перед стартом не виглядало хардкорно.

Веселою компанією ми відправились на зустріч пригодам. Фото організаторів

Веселою компанією ми відправились на зустріч пригодам. Фото організаторів

Та вже перший кілометр нашої подорожі показав, що не все так просто. Ще не знайшовши жодного КП, ми умудрились знайти болото, вийти з якого з сухими ногами було нереально. Для порівняння, минулого року настільки фартануло з погодою і маршрутом, що навіть сухими лишились шкарпетки. Саме в той момент, коли всі думки були зайняті прокладанням максимально сухої стежки, звідкісь виринула голова Ореста з «трембіт» з широченною посмішкою, яка віщувала нам і цього року позитивне спілкування зі старими знайомими. Щоправда, приблизно в той момент почала дещо здавати збій половина Артеміди, і вже після першого знайденого КП Оля вирішує повернутися до свого попереднього плану – просто погуляти по горах. Отак і сформувалася наша компанія: 100Хід, Трембіта и 0.5 Артеміди.

Один з перших наших контрольних пунктів

Один з перших наших контрольних пунктів

Як і минулого року, якихось планів на перемогу чи високий результат у нас не було, головне завдання – отримати задоволення, і ми його отримували! Квас-морозиво в Маняві (от вам і Горгани!), купання в Манявському і Бухтівецькому водоспадах.

КП5 КП6

Спілкування з місцевими жителями, які чомусь вирішили, що це «одні й ті ж самі ходять тут вже кілька годин» і, звичайно, милування гірськими краєвидами.

А отак ми боремося з конкурентами, пригощаючи суперників невідомою для них їжею

А отак ми боремося з конкурентами, пригощаючи суперників невідомою для них їжею

В наших планах було на 23-му КП, в залежності від того, коли ми там будемо, вирішувати скільки і які КП ми пропускаємо чи будемо пробувати відмітитись на їх максимальній кількості. Вершини гори ми дісталися вже після заходу сонця, там було темно, холодно і голодно.

Майже відразу після заходу сонця

Майже відразу після заходу сонця

Трохи підкріпившись і подивившись на густу темряву карту, вирішили надто не ризикувати і зупинитись на одному з майже оптимальних варіантів, складеному ще перед стартом – мінус чотири максимально віддалені контрольні пункти. Головне для нас було все ж таки встигнути на фініш до 11-ї години ранку. А далі дуже цікавий спуск по величезних каміннях-горгах, а враховуючи те, що це все робилось при світлі ліхтарів, то було місцями небезпечно дуже цікаво.

Нічний контрольний пункт №14 запам’ятався суперсмачної кавою від Любомира, смак і особливо аромат якої, напевно, назавжди залишиться зі мною. Після цього знову почалися наші нічні співи, щоправда, цього разу нам підспівували лишу зустрічні команди і деякі місцеві мешканці Карпат.

Місцеві мешканці Карпат

Під час нічного походу ми знову «відзначились» і через свої співи пропустили один з поворотів. Зрозуміли ми це, коли вже настала Хана, точніше, коли ми зустріли київську команду з таким іменем. Роман нас просвітив, відкрив очі на наше реальне місцезнаходження, і порадував новиною, що до 19-го КП ми точно потрапимо, так як туди вже протоптана стежина іншими учасниками.

Останнє наше КП на Горгани Рейс в 2015 році

Останнє наше КП на Горгани Рейс в 2015 році

Посеред ночі ні в кого вже не було бажання повертатися назад горами, долаючи хребти, тому вирішили прямувати до Гути, а там вже по дорозі до стартового табору. Наш шлях до села пролягав повз президентську резиденцію Синьогора, тому ми і не дуже здивувалися, коли на нашому шляху опинився позашляховик з озброєними охоронцями. Звичайно, в наших планах не було нічних відвідин державної установи, тим більше, організатори наших перегонів завбачливо нанесли на карті змагань обхідний шлях, але і охорона мусила виконувати свої обов’язки. Спочатку вони засумнівалися, чи ми взагалі знаємо хто ми де ми, куди прямуємо і чи знаємо хоч в якому напрямку село, але пересвідчившись в нашій компетентності, навіть запропонували нас провести і вказати обхідний шлях. Насправді охоронці виявились дуже люб’язні, і навіть запитали, чи ми не голодні. Потім хтось із команд розказував, що вони їх таки повязали затримали, але дуже швидко і відпустили, пригостивши кип’яточком для чаю. Ми в свою чергу подякували їм, і побажали запастися терпінням, так як на них цієї ночі чекає ще не одна зустріч з мандрівниками в однакових дивакуватих пов’язках.

В Гуті ми вже розуміли, що далі блудити не будемо, але і близько 20 км асфальтом теж великою радістю нас не наділяло. Поки ми сиділи снідали/перевдягалися, повз нас пройшли ще команда чи дві. Пізніше було цікаво спостерігати за їхньою реакцією, коли ми зібралися з силами, і пробігли повз них до найближчого пагорба :) Ще одну чи дві команди ми зустріли на автобусній зупинці, які чекали перший автобус. Своєї мети вони досягли, і згодом вони радісно махали нам з вікон маршрутки. А ми все йшли і йшли, зустрічали схід сонця, зривали недостиглі черешні і знову йшли. Ранок ми зустрічали по різному: хтось шукав компанію і цікаві розмови, а комусь вже хотілось побути на самоті і механічно переставляти ноги, з надією, що ти таки доберешся того місця, де на тебе чекає гарячий чай, теплий спальник і холодна освіжаюча вода.

Потрібно знайти сили таки дістатися до фінішу

Потрібно знайти сили таки дістатися до фінішу

«Знову разом». Саме з такою назвою був архів з фото, які пізніше Орест з Трембіти відправив нам. Дійсно, наші команди знову фінішували разом, і за іронією долі знову зайняли 8-9 місця, хоча цього року кількість команд, які стартували в нашій дисципліні, виросла до 86. Ми фінішували о 7:53, і це найкращий час серед всіх команд, хто взяв 10 КП. Для орієнтиру переможці, відвідавши всі 14 КП, фінішували о 8:50.

  • Місце: 8-9 з 86
  • Час на дистанції: 22:41 (-4кп і -0:57 год від переможців)
  • Контрольні пункти: 10 з 14

Приємно, що команда-переможці Raramuri на половину волинська, а ще одна луцька команда – минулорічні переможці Volyn-O, зайняла друге місце. Назбирали наші земляки призів і в велосипедній гонці. Переможці «Ракета» і бронзові призери «Борітеся – поборете» на половину також були луцькими. Вітаємо земляків, і бажаємо їм подальших перемог.

Найкращі команди 2015 року в своїх дисциплінах на Gorgany Race-2015. Фото організаторів

Найкращі команди 2015 року в своїх дисциплінах на Gorgany Race-2015. Фото організаторів

Відіспавшись трохи, завітали в гості до Трембіти, які розташувались на протилежному березі ріки. Скористалися їхньою гостинністю, смачно пообідали, обговорили проведений разом час і домовились про місце нашої нової зустрічі – Київський Марафон! Ну і, зрозуміло, наступні Горгани Рейс, питання про участь в яких навіть не обговорюється, тому що це дійсно круто!

Ще історії з Gorgany Race

Gorgany Race-2015

Gorgany Race-2014

tursep

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.