І все-таки дуже чудовий отой період, коли тренувальний цикл позаду, цільовий старт відмучено відбігано, по дорозі ще і на «половинці» вдалось досягнути чудового результату, і тепер можна просто насолоджуватись улюбленою справою – бігати! Коли хочеш, де хочеш і як хочеш. Без якихось там конкретних завдань по цільовому темпу, без контролю зон ЧСС, але з великим і великим задоволенням. Саме таким для мене мав бути другий Чернівецький півмарафон-2016 Cross Hill, з чудовим містом, привітливими людьми і смачною кухнею.

Те, що з Луцька в Чернівці ми будемо їхати на авто, було вирішено давно, лишалось відкритим питання коли?. Біг-бігом, але і про інші цікаві заходи ми не забували. Найперше, хотілось попасти на нічний велоквест в п’ятницю – носитись на велосипеді напівпорожніми вулицями сонного міста, при цьому розмірковуючи над завданнями-головоломками від організаторів – одна з улюблених справ, і байдуже, що нічне життя дещо збиває звичний графік.

Після фінішу ще проводиться робота над помилками. Фото Alex Kalinin

А вже вранці наступного дня був традиційний велопробіг, присвячений Велодню, який в нашому місті проходить, здається, з 2007 року. При можливості я намагаюсь кожного разу приєднатися до натовпу, і стати однією з частинок величезної маси велолюбителів. В перші роки кількість учасників пробігу вимірювалась десятками, потім сотнями, а в останні роки, здається, відлік пішов на тисячі. В будь-якому випадку, завжди приємно бачити людей, різного віку, різного рівня підготовки, на різних велосипедах, але всіх їх (нас) об’єднує одне – любов до велосипеда :)

Велодень – це і сімейне свято, коли можна проїхатись вулицями міста і з дітьми. Фото Alex Kalinin

Майже 350км з Луцька до Чернівців проїхали без зупинок особливих пригод. І ми вже трясемося в авто на кам’янистих вуличках під мелодію офіційного гімну чернівецького півмарафону CrossHill, яка лунає в якості рекламного фону на місцевій Станції.ФМ. Такі моменти завжди дуже радують, будь то тематичні банери чи біл-борди на вулицях міста, бігуни чи пішоходи з фірмовими наплічниками, і навіть повідомлення про завтрашнє обмеження автомобільного руху на деяких вулицях, хоча самому і доведеться ж завтра на авто прокладати маршрут до зони старту/фінішу.

Навіть відносно пізній виїзд не завадив нам встигнути ще в суботу забрати стартовий пакет, після чого вже можна було спокійно бігати за трьохрічною дитиною гуляти вулицями міста. Під час вечері в одному з рекомендованих організаторами закладів, зустріли бігову сім’ю run-and-travel.com, члени якої приїхали в Чернівці забирати призи бігати, фотографувати і організовувати музично-танцювальну підтримку для всіх учасників забігу. Діставшись до пішохідної вулиці Ольги Кобилянської, згадали, що на цей день був запланований і фестиваль вуличної музики. При чому, репертуар гуртів (а їх ми зустріли з півдесятка) був дуже широкий – від «Червоної рути» до «Я свободен» Кіпєлова. Дозволивши нашому найменшому учаснику групи вивільнити трохи енергії в танцях, потрібно було зайнятись вирішенням наступного питання – де ночувати? І хоча організатори і в цьому плані дуже плідно попрацювали, і в своєму гіді для учасників запропонували не лише знижки на готелі, а й була можливість при бажанні забукати і безкоштовне місце в хостелі. Ми ж вирішили піти іншим шляхом, і заночувати на березі річки Прут в наметі. Причиною такого бажання було не стільки зекономити на житлі, скільки ближче познайомитись з природою Буковини і провести приємний вечір на березі дуже мальовничої річки.

Річка Прут. Тихе спокійне місце зовсім поруч з великим містом

Пташиний спів, ранкове сонце, купання в гірській річці і смакуванням на природі гарячим чаєм – день починається прекрасно, і є всі сподівання, що і його продовження буде не менш чудовим.

Місце нашої ночівлі :)

Відносно пізній старт, а всі забіги в Чернівцях розпочинались о 10:00, дозволив нам не поспішаючи зібрати свій табір, і вже близько 9-ї години ми знову були на площі в оточенні бігунів. Дуже приємно було зустрітись з біговими друзями, потрусити з ними, розпитати за бігову форму і плани на майбутнє. Також зробили фото на пам’ять з Максом, який теж приїхав з Луцька, і в Чернівцях для нього мав бути дебютний забіг на відстань 21,1км.

Макс поки ще розмірковує, як то воно буде бігтися на першому півмарафоні

Поки я надумав злитись з натовпом перед стартовою аркою, там вже було досить багато бігунів, і чим ближче до стартової лінії, тим щільніше був натовп. Я несильно переймався цим фактом, і спокійно десь в глибині розглядав своїх сусідів і чекав, коли вже трембіти дадуть сигнал про старт другого чернівецького напівмарафону КросХіл. Полетіли!

В стартовому містечку до забігу кожен готується по-різному

Майже на самому початку кола, а їх потрібно було пробігти 4, був затяжний і відносно крутий спуск. Я то думав, що після старту почну трохи прокладати собі шлях вперед, але на початку всі неслись стрімголов вперед, і все, що мені лишалось, це не загубитись в хвості. Перший кілометр пробіг приблизно за 4:10, з максимальним темпом 3:42, і я з посмішкою згадую третю частину мультфільму «Кунг-фу Панда», коли головний герой потрапляє в «секретне село» і його вчать котитись вниз з пагорбів, щось в такому бігові з гори було схоже і в нас. Але досить швидко спуск, а з ним і стартова ейфорія минають, і ми знайомимось з наступними ділянками траси.

Затяжний підйом, хоч і не дуже крутий, але вже дає змогу власними ногами відчути назву КросХіл. Справжня нагорода чекала всіх, хто видерся на цей пагорб, на вершині якого був «причеп бадьорості». Просто неймовірна підтримка від позитивної компанії на причепі вантажівки, яка заряджала енергіє і додавала сил рухатись далі. А далі був парк, з водичкою, освіжаючими губками і приємним густим затінком. Окремою спокусою був діючий фонтан, який ми оббігали в парку, але моє купання в ньому далі фантазій так і не зайшло. Задимлений від шашличної вихід з парку, кілька поворотів, підйомів, фото, і ми знову повертаємось на центральну площу.

Зустріч з групою підтримки – це завжди класно!

Одним з основних завдань на забіг, було не пропустити «п’ять» від свого сина. В Ковелі в мене вже був один зальот, коли я його надто пізно побачив, і потім прийшлось довго виправдовуватись. Після першого кола я його побачив за столиком кафе, де він сконцентровано поїдав свій сніданок. Він настільки був зайнятий своєю справою, що, можливо, цього разу я б і проскочив непоміченим, але вирішив не ризикувати, і, зробивши невеличкий гак, забіг привітатись до нього. Не пропускав я можливості дати «п’ять» і іншим вболівальникам, а при нагоді дякував за підтримку словами, посмішкою, а інколи і оплесками.

Дай п’ять!

Після вивчення маршруту на першому колі, почав шукати для себе інші розваги. Однією з таких розваг були міні-квести, які я собі влаштовував: «а давай-но вибіжу на цю горку, не сповільнюючись нижче 4:30!», «а може зараз спробую вибратись на цей підйом, не збиваючи дихання, хай і трохи повільніше?», «а на цьому спуску максимально розслабляємось і тренуєм навик даунхілу!», «а як воно буде знову бігтися, якщо я повністю зупинюсь попити водички?». На такому напівтренувальному старті намагався спробувати щось нове, слідкував за своїми почуттями і емоціями, не тільки ж за часом бігати увесь час.

Команда run-and-travel.com має свого крутого фотографа. Це одна з їхніх робіт

На четвертому колі на тому ж таки затяжному підйомі наздогнав Михайла з needforrun.com. І хоча раніше ми не пересікались в офлайні, але я його навіть зі спини впізнав завдяки оригінальній футболці. Перекинувшись кількома фразами, я побіг вперед з надією підзарядитись енергією від причепу. Яким же було моє розчарування, коли я не побачив найактивніших вболівальників на звичному місці. Щоправда, звуки їхньої підтримки лунали «десь за поворотом», і мені хотілось якнайшвидше розгадати «таємницю зниклої вантажівки». А відповідь виявилась простою – вантажівка рухалась по маршруту. Ідея пробігтись поруч з такою підтримкою мені дуже сподобалась, я прискорююсь, наздоганяю вантажівку, і починаю куражитись. Стрибаю, махаю руками, даю п’ять і дякую за підтримку! Можливо, зі сторони це виглядало і незграбно, але я своє задоволення отримав, хоча і прийшлось після такого драйву відсапуватись кілька десятків метрів, аби налаштуватись на свій темп.

А це, здається, моє останнє коло, на якому я теж з посмішкою. Фото run-and-travel.com

Вже на початку площі зустрічаю свою групу підтримки, привітався, і сказав, що я вже біжу на фініш, геть забувши при цьому про попередній план на останні метри забігу, спека таки вдалась в знаки. Аж раптом з-поміж гучних вигуків ведучих, звуків підтримки від вболівальників, мені вдається почути такі далекі, але такі рідні вигуки «Тато! Тато!». Повернувшись, я побачив як мій трьохрічний син на субмаксимальному прискоренні несеться під горку, з надією наздогнати мене. Розчулившись від такої картини, я зупиняюсь і ми разом продовжуємо бігти кілька метрів, а потім і йти, обговорюючи забіг. Вже на останньому повороті перед фінішними воротами наш юний бігун, побачивши дівчат, без слів зрозумів, що потрібно робити – знову прискорився, і почав роздавати «п’ять», вже як бігун, а не вболівальник :) Десь периферійним зором помічаю, що мене випереджають інші бігуни, з таким фінішем мій час в протоколі збільшиться на хвилину-другу, але то все пусте, такі емоції і картини набагато важливіші… Після фінішу і нагородження медалькою найменшого нашого бігуна, мені ще довго прийшлось пояснювати і приводити докази, що цю медальку ми отримали разом, і її зовсім не обов’язково забирати в колекцію дитячих медалей :)

Фініш один на двох, і медалька також спільна

За кілька хвилин фінішував і Макс, при чому зробив це з досить пристойним часом як для дебютного старту, особливо враховуючи специфіку траси і температуру повітря.

Луцьк поповнився ще одним щасливим півмарафонцем

Попиваючи водичку поблизу фінішу, вдалося в реальному житті познайомитись із ще одним активним коментатором tursep.com, який по сумісництву був і представником «бігової сім’ї». Євгенія, якого раніше я бачив тільки на фото, вдалось впізнати завдяки бороді :) Дуже і дуже радують подібні зустрічі… На фініші роздавали апельсини, але цього разу якогось сильного голоду до них не було, як, наприклад, після Київського півмарафону, тому обмежився кількома шматочками. А от бануш від організаторів, на який я обміняв талон із стартового пакету, мені дуже і дуже сподобався.

А далі були дитячі забави з посіпаками і новою поліцією. От тільки коли прийшла черга до дитячих забігів, то наш юний бігун, натомившись, вже солоденько спав. Дуже цікаво було спостерігати за дитячими перегонами, з яким азартом і відповідальністю підходять до бігу найменші учасники забігів. На церемонії нагородження з захопленням дивився на представників вікових категорій 50+. Це справжні герої, які в такому віці продовжують бігати, їх не стримує палюче сонце і зовсім не лякають підступні пагорби. Всім нам є на кого рівнятись… В цікавому форматі проходила і лотерея, більшість лотів на якій ведучі просто розкидали в натовп. Мені, як футбольному фанатові, було цікаво піймати «розу» чернівецької «Буковини», але мій сусід виявився вищим спритнішим :) Ще трохи дивно, і, можливо, навіть сумно було спостерігати, як після закінчення лотереї велика людей залишила площу, і це при тому, що ще лишалось нагородження найсильніших бігунів – переможців в абсолюті. В чоловіків на основній дистанції з часом 1:09:16 прогнозовано здобув львів’янин Тарас Сало. Я ж з чистим часом 1:31:57 зайняв в чоловічому заліку 28-ме місце з 300 фінішерів.

Поруч зі мною з обох боків активні коментатори tursep.com

Звичайно, за стільки часу перебування в Чернівцях вдалося познайомитись лише з малою частиною цього прекрасного міста. Вкотре переконуюсь, що якщо є бажання поєднувати подорожі з забігами, то два дні дуже і дуже мало для цього. Потрібно бути готовим або виділити для цього більше часу, аби втішати себе думкою, що «ще сюди обов’язково повернусь». А повертатись сюди дійсно хочеться, як через саме місто, так і його напівмарафон CrossHill. Завдяки фантастичній проробленій роботі організаторами, все більше людей з усієї України і навіть світу відкрили для себе таке чудове місто. А після забігу лишаються тільки найкращі враження від свята, і усвідомлення, що навіть в провінційних містах, які навіть з великим натяжками ніхто не буде називати «біговими центрами країни», можна проводити бігові заходи високого національного і навіть міжнародного рівня. Дякую всім за організацію, за допомогу і підтримку. А вже в ці вихідні мене чекає ще більше кросу, ще більше хілів – Карпатія Трейл.

tursep

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.

4 коментаря

за хронологією
за рейтингом спочатку нові за хронологією
1
Евгений

Що я можу сказати? Було класно!
Чудовий результат за такої спеки та рельєфу. Головне - всі отримали массу задоволення!

P.S. Так і знав, що борода - допоможе :)

2

В мене то взагалі не дуже хороша пам'ять на обличчя, але якось намагаюсь находити якісь унікальні особливості, які допомагають :)

3

Класний старт, наступного року збираюся знову :)
А взагалі дуже цікаво читати про забіги, де сама приймала участь, але з іншого погляду (і на геть іншій швидкості :) )

Які плани на осінь?

4

Дякую :) По швидкості, то дійсно, пригадую як важко восени дався приблизно такий же час в Франківську, а зараз хоч і не дуже швидко, але відносно легко.

Осінь... Та от ще думаю. Якщо для когось літо найулюбленіша пора для бігу, то я себе зловив на думці, що не дуже люблю бігати в спеку. Навіть в мої регулярні ранкові забіги о 6-й ранку, здається, дуже спекотно, а я вже не кажу про якісь серйозніші роботи. Вже зареєстровані на Вільнюський марафон на 11 вересня, але там буде горбистий рельеф і сам забіг буде тренувальний. А от щодо цільового забігу, то думаю, чи запускати на літо Деніелся, але вже хочеться трохи на більших об'ємах спробувати. І знову ж на жовтень вибираю, чи їхати в Кошіце, і спробувати вибігати з трьох годин. Чи, може, якщо добре зайде на цих вихідних Карпатія, то може поїхати на трейл, вже навіть підібрав можливий варіант... Поки думаю :)